Уніфікація дизайну – це не лише зручно для програмістів, а й корисно для UX і красиво. Однак часто дизайнери про це забувають.
Програмісти мають більш системне мислення і їм важко зрозуміти, чому, наприклад, на одному скріні використовуються літери одного кеглю, а на іншому – іншого, з тою ж самою функцією.
Мені здається, що розуміння того, що в програмі має бути певний однотипний набір клавіш, шрифтів, текстових полів і тд для одноманітних операцій – це само-собою зрозумілонавіть не для дизайнера, а для будь-якої людини, яка займається ІТ. Однак ні!
Отримуєш черговий макет, а на ньому одного дизайну екшен-батони мают різний розмір шрифту на різних екранах. Текстові написи для підказок мають різний колір, розмір шрифту. Подекуди текстові поля мають узагалі різні гарнітури, причому на одному екрані: поле для імейлу, інше для пароля (який можна переглянути) і вони з різних сімейств шрифтів!
Натхненні дизайнери можуть сказати, що це програмісти хочуть виконувати по-менше роботи, використовуючи “стандартні” штуки…
Але ці “стандартні” штуки мають бути стандартні лише у рамках дизайну одної програми. Це допоможе користувачу краще сприймати інтерфейс. Уніфікація, дотримання одного підходу, стилістики – краща для естетичного боку справи. Та й дизайнерам теж, треба менше роботи робити, копі-пастячи “стандартні” шрифти і кнопки… Словом, що я тут розповідаю, ви, дизайнери, і так це все прекрасно знаєте!..
Тому виникає питання: “Чому” ж самі цього не завжди дотримуєтеся?!
Думаю, пораду ви вже зрозуміли 😉